Скоро вечір… Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене. Він більше сюди не повернеться.Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо? Моє кохання — як той жовтий лист,що може впасти тільки до твоїх ніг…Не знаю я, чи прийду сюди знову…Тож залишаю замість себе ці квіти, я знайшла їх біля тих стежин,де ми вдвох ходили,де вперше ти поцілував мене,де я відчула тепло твоїх рук. Ці квіти - для тебе, для тебе,мій любий…Може, завтра ти пройдеш ось тут,побачиш як вітер колише пелюстки.Тож знай-моє щастя залишиться тут…Можливо, завтра ти пройдеш біля місця наших зустрічей. Можливо, побачиш мій останній дарунок нашому коханню. І якщо вітер не розвіє ті квіти,не чіпай їх — вони мертві. Нехай вони лежать,викликаючи хвилинки суму у закоханих, що проходять поруч…Та незважаючи ні на що, все-таки я сподіваюсь….на нашу зустріч….Якщо станется так-нехай всі квіти Всесвіту посміхаються до НАС своїми голівками…..Любий мій,коханий,єдиний….повертайся!
