Знакомства: любовь, общение, чат, дневники, фото Знакомства по SMS
Наверх
Леля, 46 - 7 декабря 2006 21:29
Ще маленькою Мавка помічала, що вона відрізняється навіть серед різноманітних мешканців Вікового Лісу. Не зовні, адже ті, що жили тут, мали найдивовижніший вигляд і серед них було легше знайти двох несхожих ніж двох схожих. Ні, на такому колоритному тлі невисока з пронизливими сірими очима і пухнастим волоссям Мавка не здавалася чужою. Але... Відчуття рідного дому вона не мала.
Дівчина чудово знала, що ще немовлям біла принесена до родини Захисників Прадором. Але так само я к і інші і гадки не мала звідки вона родом. Про це ходили різні чутки, від яких Мавка, ще будучи малою, гірко плакала. Але все припинилося в той самий день, коли стара Ті взяла її собі за ученицю. Саме тоді дівчина зрозуміла, якою повагою користується серед мешканців Вікового Лісу ця дивакувата стара чаклунка.
Ті важко було назвати дуже лагідною, вона ставилася до дівчини суворо, навіть дуже суворо, але тоді, коли стара чаклунка на якусь мить забувала приховати свої думки – в очах її світилася любов і турбота. Інколи Мавка помічала цей погляд. Вона довго не наважувалася поговорити зі своєю наставницею про те, що ніде у Віковому Лісі не відчуває себе вдома, але одного разу після нічного збирання трав нарешті наважилася. Стара Ті довго мовчала, уважно роздивляючись зірки.
- Ті не належиш до створінь Вікового Лісу, - нарешті промовила вона, - але не схожа і на тих, хто живе поза межами Лісу. Можливо саме тому все тут здається тобі чужим.
- А хто ж тоді я?
- Мені про це невідомо. Але є одна можливість про все дізнатися.
- І як ти це можеш зробити?
- Не я, Мавко. Це можеш зробити тільки ти. Бо саме тобі дані сили поєднати в своїй душі ту різноманітність світів, яку я можу тільки відчувати. Можливо так ти зможеш дістатися до своєї домівки.
На якусь мить Мавка відчула гордість від думки, що вона така особлива, але майже одразу все це зникло – залишилася лише порожнеча в душі. І після цих слів старої чаклунки звичний для дівчини сум і неспокій наче набрав сили і став вдесятеро важчим.
- Коли я зможу це зробити? – прошепотіла Мавка.
Стара Ті легко торкнулася долонею до скуйдовженого волосся дівчини і вперше в голосі її не відчувалася звичайна суворість і відчуженість.
Дівчина чудово знала, що ще немовлям біла принесена до родини Захисників Прадором. Але так само я к і інші і гадки не мала звідки вона родом. Про це ходили різні чутки, від яких Мавка, ще будучи малою, гірко плакала. Але все припинилося в той самий день, коли стара Ті взяла її собі за ученицю. Саме тоді дівчина зрозуміла, якою повагою користується серед мешканців Вікового Лісу ця дивакувата стара чаклунка.
Ті важко було назвати дуже лагідною, вона ставилася до дівчини суворо, навіть дуже суворо, але тоді, коли стара чаклунка на якусь мить забувала приховати свої думки – в очах її світилася любов і турбота. Інколи Мавка помічала цей погляд. Вона довго не наважувалася поговорити зі своєю наставницею про те, що ніде у Віковому Лісі не відчуває себе вдома, але одного разу після нічного збирання трав нарешті наважилася. Стара Ті довго мовчала, уважно роздивляючись зірки.
- Ті не належиш до створінь Вікового Лісу, - нарешті промовила вона, - але не схожа і на тих, хто живе поза межами Лісу. Можливо саме тому все тут здається тобі чужим.
- А хто ж тоді я?
- Мені про це невідомо. Але є одна можливість про все дізнатися.
- І як ти це можеш зробити?
- Не я, Мавко. Це можеш зробити тільки ти. Бо саме тобі дані сили поєднати в своїй душі ту різноманітність світів, яку я можу тільки відчувати. Можливо так ти зможеш дістатися до своєї домівки.
На якусь мить Мавка відчула гордість від думки, що вона така особлива, але майже одразу все це зникло – залишилася лише порожнеча в душі. І після цих слів старої чаклунки звичний для дівчини сум і неспокій наче набрав сили і став вдесятеро важчим.
- Коли я зможу це зробити? – прошепотіла Мавка.
Стара Ті легко торкнулася долонею до скуйдовженого волосся дівчини і вперше в голосі її не відчувалася звичайна суворість і відчуженість.
Добавить комментарий
Комментарии: 1
- Під час повні. Я допоможу тобі увійти у цей світ і допоможу повернутися звідти. Це буде важко зробити. Тому що я знаю лише ЩО потрібно робити, але навіть гадки не маю ЯК це потрібно зробити. Тому це буде не надто легко зробити і ти можеш в будь-який момент передумати.
Мавка здивовано звела очі і силувано посміхнулася.
- Мені завжди здавалося, - тихо сказала вона, - що ти знаєш все на світі. Просто багато про що не говориш, аби ми самі вибирали свій шлях.
- Ти помиляєшся, - хрипким старечим сміхом Ті намагалася приховати свої справжні думки. – Жоден не може знати всього. Із таким випадком, як у тебе, мені ще не доводилося стикатися за все своє дуже довге життя. Але ще зовсім малою я прочитала в одній з книг моєї наставниці про такі випадки. Виходить колись давно хтось спромігся таке зробити.
Мавка чекала повні. Страх, який заполонив її, коли вона почула, що на неї чекає, зараз уже майже6 минув. Вірніше його витіснило бажання дізнатися нарешті хто вона і звідки, і навіщо потрібна була у Віковому Лісі, який так і не зміг стати їй рідним. При цьому її все більше і більше тягло до старої Ті, і вона намагалася не помічати мовчазного роздратування родини Захисників. Вони дуже любили її і дівчина відповідала їм такою ж любов’ю. Але прозора стіна, яка увесь час відділяла їх одне від одного, з часом ставала все більш широкою. І це боліло...
Тому коли настав час нарешті пройти випробування, Мавка неслася до старої чаклунки. Не відчуваючи під собою ніг. Ті зустріла її тихою посмішкою і поманила за собою.
- Відкинь усі думки, давала вона пошепки останні настанови, - і, головне, нічого не бійся. Сідай в центр кола і відчуй всю безмежність світів навколо нас.
Коли Мавка сіла, навколо неї спалахнув вогонь, залишивши в голові єдину думку – зараз згорю. Але полум’я не торкалося її тіла, і не було відчуття нестримного жару... Тому вона вирішила довіритися вогню і відкрити свою душу безлічі світів.
Спочатку здавалося, що нічого не відбувається. Але з часом, плин якого зараз не можливо було помітити, з далекої відстані, яка також не мала жодного значення, в мавчину душу почали потрапляти відчуття інших. Ці відчуття були веселі і сумні, добрі і злі, сповнені любові і ненависті...
Так тривало довго. Так в цьому часі, що зупинився, мало бути завжди... Свої думки покинули дівчину і вона купалася в п’янкому полум’ї чужих відчуттів. Це було ні на що не схоже.
Коли Мавка виринула з цього дивного стану – сходило сонце. Вогняне коло навколо неї зникло. А поряд з нею сиділа Вічна Дитина і, посміхаючись, перебирала її волосся.
Мавка здивовано звела очі і силувано посміхнулася.
- Мені завжди здавалося, - тихо сказала вона, - що ти знаєш все на світі. Просто багато про що не говориш, аби ми самі вибирали свій шлях.
- Ти помиляєшся, - хрипким старечим сміхом Ті намагалася приховати свої справжні думки. – Жоден не може знати всього. Із таким випадком, як у тебе, мені ще не доводилося стикатися за все своє дуже довге життя. Але ще зовсім малою я прочитала в одній з книг моєї наставниці про такі випадки. Виходить колись давно хтось спромігся таке зробити.
Мавка чекала повні. Страх, який заполонив її, коли вона почула, що на неї чекає, зараз уже майже6 минув. Вірніше його витіснило бажання дізнатися нарешті хто вона і звідки, і навіщо потрібна була у Віковому Лісі, який так і не зміг стати їй рідним. При цьому її все більше і більше тягло до старої Ті, і вона намагалася не помічати мовчазного роздратування родини Захисників. Вони дуже любили її і дівчина відповідала їм такою ж любов’ю. Але прозора стіна, яка увесь час відділяла їх одне від одного, з часом ставала все більш широкою. І це боліло...
Тому коли настав час нарешті пройти випробування, Мавка неслася до старої чаклунки. Не відчуваючи під собою ніг. Ті зустріла її тихою посмішкою і поманила за собою.
- Відкинь усі думки, давала вона пошепки останні настанови, - і, головне, нічого не бійся. Сідай в центр кола і відчуй всю безмежність світів навколо нас.
Коли Мавка сіла, навколо неї спалахнув вогонь, залишивши в голові єдину думку – зараз згорю. Але полум’я не торкалося її тіла, і не було відчуття нестримного жару... Тому вона вирішила довіритися вогню і відкрити свою душу безлічі світів.
Спочатку здавалося, що нічого не відбувається. Але з часом, плин якого зараз не можливо було помітити, з далекої відстані, яка також не мала жодного значення, в мавчину душу почали потрапляти відчуття інших. Ці відчуття були веселі і сумні, добрі і злі, сповнені любові і ненависті...
Так тривало довго. Так в цьому часі, що зупинився, мало бути завжди... Свої думки покинули дівчину і вона купалася в п’янкому полум’ї чужих відчуттів. Це було ні на що не схоже.
Коли Мавка виринула з цього дивного стану – сходило сонце. Вогняне коло навколо неї зникло. А поряд з нею сиділа Вічна Дитина і, посміхаючись, перебирала її волосся.
