Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

Леля, 46 - 7 декабря 2006 21:31

Віковий Ліс зустрів Перевертня легким похитуванням дерев і тишею. Не було відчуття ворожості і протидії зайді. „Цей ліс нічим не відрізняється від інших, звичайних лісів,” – подумав Перевертень: „Можливо всі розповіді про нього лише байки забобонних людей...” Та не встигла ця думка сформуватися в його голові, як прямо перед обличчям несподівано з’явився і почав літати великий картатий метелик. І лише почувши неголосний сміх, схожий на звук срібного дзвоника, він уважно роздивився пустотливу яскраву істоту. Це була маленька фея з напівпрозорими великим крилами, що створювали навколо неї багатогранні переливи веселки.
- У Віковому Лісі з’явився новенький, - весело прокричала вона майже в обличчя Перевертню. – Ми вітаємо тебе.
Фея зникла майже непомітно – ось тільки що була поряд, варто лише руку протягнути, і уже немає. Перевертень посміхнувся, якщо всі потвори Вікового Лісу, про які розповідали в селищі виглядають так само, то даремно він сумнівався оселятися тут чи ні. Він ішов босоніж по м’якій траві не розбираючи дороги. Та й байдуже йому було де саме він опиниться, бо спокій Вікового Лісу огорнув його душу.
Він завжди відчував себе чужим у селищі де народився. Особливо з того часу, коли ще дитиною зрозумів, що його друзі не можуть вночі перетворюватися на вовка і, ставши на чотири міцні лапи, мчати світ за очі, насолоджуючись свободою і швидким бігом. Це була його маленька таємниця, яку не можна було нікому розповідати – люди селища не надто любили тих, хто хоч чимось відрізнявся від них. Але критися ставало дедалі важче. Особливо коли він став дорослим. А потім поповзли чутки і все частіше почали з’являтися ворожі погляди у спину. Саме тоді постало питання – що робити далі. Чи залишитися в селищі і чекати того моменту, коли недоброзичливі погляди переростуть у відкриту ворожість, чи... Поряд був Віковий Ліс. І хоч скільки не розповідали про нього і його мешканців, Перевертень розумів, що тут він принаймні не буде чужим і дивним.
Перевертень вийшов з лісових хащів на невеличку галявину і вирішив перепочити. Сівши на старий трухлявий пеньок, він розв’язав торбинку.
- От цього мені тільки і бракувало, - сердито проскрипів Пеньок. – Он скільки трави навколо, а всістися було потрібно тільки мені на голову. Тобі, хлопче, не соромно?
В Перевертня від подиву відвисла щелепа і він спробував пригадати чи сильно сонце напекло йому голову, щоб аж так почати марити. Але про всяк випадок сів на землю.
- От так значно краще, - продовжував Пеньок. – А то як тільки хтось сюди приходить, то одразу ж починає встановлювати тут свої правила
Перевертень покрутив головою, нарешті зрозумівши, що не марить і старий Пеньок насправді з ним розмовляє.
- Я нічого не намагаюся встановлювати, - нарешті видавив він із себе. – Я просто не знав, що пеньки уміють розмовляти.
- Оце так нахабство, одразу видно, що із якогось з навколишніх селищ прийшов, - голос Пенька став іще сердитішим. – Ти думаєш, якщо я змушений все життя залишатися на одному місці, то не здатен думати і говорити?
- Та я... – відповісти не вдалося, бо на залитій сонячним світлом лісовій галявині раптом стало іще світліше. Дві грайливі кульки, які прибільш прискіпливому погляді виявилися пухнастими зайченятами з сонячного проміння, заснували навколо.
Добавить комментарий Комментарии: 1
Леля
Леля , 46 лет7 декабря 2006 21:33
- Добрий день, дядечко Пеньок. Який сьогодні чудовий день, - заговорили вони одночасно. – Вітаємо тебе і твого нового знайомого. Ми проведемо його далі.
Перевертень, зрадів їхній появі, бо нуднувате скрипіння Пенька сам він не міг зупинити. Та і подивитися на дивних сонячних зайченят було цікаво – там, у селищі, він не звертав уваги на них і ніколи навіть не намагався роздивитися. А можливо такі зайченята жили тільки у Віковому Лісі.
- Дядечко Пеньок дуже любить показати кожному, що він тут найкращий і найрозумніший. І дуже любить аби його хвалили, - проговорив на вухо Перевертню один із зайченят-близнюків, який зараз знаходився зліва. – Не ображайся на нього.
- Так, - підтримало близнюка праве зайченя, - він трохи нудний, але час від часу всіх нас дивує.
- Щасти тобі, - проспівали вони хором і гайнули поміж вітами дерев.
Надвечір Перевертень дістався до най густіших хащів, де і вирішив збудувати собі житло. Не тому, що істоти Вікового Лісу здивували його, просто останнім часом він втомився від будь-якого товариства. Спокій Лісу, допомагав йому не помічати плину часу. Перевертень призвичаївся до тутешнього життя і мешканці Вікового Лісу призвичаїлися до нього.
Аж одного разу вранці в лісі почалося дивне пожвавлення. Здавалося, що навіть дерева радіють. Перевертень вийшов зі своєї хатини, дивуючись змінам. Яскрава фея на мить всілася йому на пече, легко торкнувшись вуха крилами.
- Чому стоїш? Старий Пеньок нарешті розцвів, - проговорила вона йому на вухо і полетіла далі.
Перевертень, трохи повагавшись, вирішив теж сходити до пм’ятної йому галявини. Ти паче, що туди поспішали всі мешканці Вікового Лісу, з якими він встиг познайомитися.
На галявині зібралася купа найрізноманітніших істот, а посередині, увесь вкритий яскравими квітами, приймав поздоровлення гордий Пеньок.
Перевертень і собі підійшов до нього аби привітати і раптом побачив серед мешканців двох, яких він до цього ніколи не бачив. Це була жінка, така стара, що неможливо було навіть зрозуміти скільки їй може бути років. А поряд з нею стояла дівчина, яка, здавалося, наскрізь була пронизана сонячним світлом і легким вітром. Вона була схожа на саму весну, але не це вразило Перевертня. Просто саме її він бачив у дивних снах під час повні.

 
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.